На початку ХХ століття для жінок Альберти було мало робочих пропозицій, а ті, що були, дуже низько оплачувалися. Вони працювали хатніми робітницями, вчительками, медсестрами, декого залучали в сектор роздрібної торгівлі, мерчандайзингу і на виробництво.
У 1960-х у провінції почали з’являтися перші жінки-інженери, які докорінно змінили інженерну справу країни. Вони були справжніми патріотками, підприємицями, активістками, лідерками своєї галузі та прикладом для наслідування. Про деяких із них далі на calgary1.one.
Естер Рабкін
Естер – перша жінка, яка закінчила інженерний факультет Альбертського університету. Це сталося 1935 року.
Естер народилася в росії, переїхала в Канаду в дитинстві. Після завершення навчання Рабкін отримала пропозицію роботи в торонтській компанії General Electric. Там працювала у відділі проєктування та випробувань лампової техніки.
У роки Другої світової війни вона приєдналася до Департаменту національної оборони в Оттаві, де працювала у відділах сигналів, досліджень і розробок. Після війни влаштувалася в Національну дослідницьку раду Канади, займаючись перекладом наукових статей із російської на англійську.
У 1951 році інженерка відкрила власний бізнес, завданням якого було надавати послуги технічного перекладу. Паралельно продовжувала працювати в Національній дослідницькій раді Канади до початку 1960-х років. Жінка була тією, на кого покладалися канадські вчені-ядерники, хіміки, коли потрібно було правильно розтлумачити складну термінологію.
Сама ж Рабкін у звіті ЮНЕСКО 1953 року заявила, що переклад – дуже захоплююче заняття, оскільки дає можливість отримати безцінні знання під час роботи над текстами.
Мюріел Черітон
Мюріел – перша жінка-радник Асоціації професійних інженерів і геологів Альберти (APEGA).
Черітон мріяла бути вчителькою, як її батьки, однак стала інженером. У 1942 році вона прийшла до Альбертського університету, сподіваючись вступити на освітню програму. Із собою мала лише 100 доларів заощаджень, а навчання коштувало 125. У батьків тоді не було коштів, аби допомогти дочці, а студентських позик у той час ще не надавали.
Клерк приймальної комісії університету помітив, що в табелі дівчини високі оцінки з математики та природничих наук. Тоді він запропонував Мюріел податися на наукову стипендію в розмірі 60 доларів. Дівчина відразу ж на місці подала заявку і згодом отримала стипендію.
Будучи студенткою електротехніки, Черітон допомагала військовим, ремонтуючи бомбове обладнання, збираючи інформацію про отруйні гази та вивчаючи азбуку Морзе. У 1946 році вона закінчила інженерний факультет Університету Альберти і стала другою жінкою, яка це зробила.
Деякий час Мюріел працювала інженеркою в енергетичній компанії Calgary Power, а потім переїхала до Торонто, де влаштувалася в ту ж General Electric, що й Естер. У торонтській компанії Черітон працювала інженером світлового дизайну. У 1947 році вона створила сім’ю з інженером-електриком Россом, і вони разом переїхали до Едмонтона.
У 1963 році Черітон стала партнером консалтингової фірми Росса, вони разом працювали над інженерними проєктами. Тоді ж вона почала волонтерити в APEGA. У своїй статті «Жіноча робота в інженерії» для бюлетеня цієї Асоціації жінка зазначила, що в 1968 році в APEGA налічувалося тільки 6 жінок – 4 інженерки та 2 геологині. Вона додала, що країна програє від того, що не готує більше жінок-інженерів.
Задля того, щоби підвищити популярність цієї галузі серед прекрасної статі, Черітон працювала в різних комітетах APEGA у 1960–70-х роках. Вона стала першою жінкою-радником APEGA в 1972 році, а ще долучилася до заснування жіночої науково-технологічної організації WISEST, аби заохочувати молодих дівчат створювати кар’єру в галузі науки та техніки.
Вірджинія МакКей
Вірджинія – перша жінка Альберти, яка стала інженером-будівельником.
Одним із тих, хто вплинув на життя та вибір професії Вірджинії, був її батько –професор цивільного будівництва Університету Альберти та реєстратор APEGA. Юна МакКей вирішила піти шляхом батька і вступила на будівельний факультет Альбертського університету в 1944 році. Через 4 роки вона стала першою жінкою, яка закінчила цивільну інженерію в Альберті.
Свою кар’єру дівчина почала як інструктор з цивільного будівництва в Альбертському університеті, потім ще 2 роки провела в Едмонтоні, де працювала креслярем та молодшим інженером інженерного відділення міста.
У 1994 році жінка написала, що першопрохідцем бути дуже складно. Професія інженера дала їй зрозуміти, що жінці легко стати креслярем чи технічним бібліотекарем, але дуже непросто – інженером.
Під час виховання двох дітей МакКей пройшла кілька педагогічних курсів, а тоді переїхала до Калгарі. В кінці 1960-х навчала математики й фізики в середній школі та коледжі Калгарі. На початку 1970-х вона захотіла повернутися до інженерної діяльності, тому 3 роки пропрацювала науковим співробітником у Калгарському університеті, а після цього – адміністративним помічником в одній із консалтингових інженерних фірм.
У 1971 році Вірджинія надіслала лист реєстратору APEGA Івану Фіндлі з проханням долучити її до списку жінок-волонтерів. Вона захопилася діяльністю Мюріел Черітон і сказала, що разом вони зможуть переконати інших жінок долучатися до такої «чоловічої» професії, як інженерія.
У 1976 році МакКей розпочала 20-річну кар’єру фрілансера у сфері інженерних комунікацій. Жінка писала звіти та створювала матеріали для нафтової промисловості й інженерних консультантів. Паралельно волонтерила, а потім працювала радницею в APEGA.
Маючи бажання підтримувати зв’язок з іншими жінками своєї професії, МакКей долучилася до заснування Асоціації жінок-інженерів, у 1981 році стала її першим президентом. Обіймаючи цю посаду, Вірджинія закликала майбутніх інженерок долучатися до APEGA, оскільки це важливий крок для їхньої кар’єри.
Джуді Ньюберт
Джуді – перша жінка, яка закінчила факультет машинобудування в Університеті Альберти.
У 1970 році вона стала випускницею фізичного факультету в Університеті Альберти, а наступного року – бакалавром наук у галузі машинобудування. Ньюберт почала свою кар’єрну стежку з компанії Field Aviation Ltd., де працювала інженеркою авіатехніки. Після цього стала помічницею авіаційного інженера Департаменту транспорту. У цей період створила сім’ю з Реєм МакСворсі.
У 1974 році вона змінила сферу інженерної діяльності з машинних конструкцій на нафтову галузь. Влаштувалася в нафтову компанію як інженер-нафтовик. Жінка багато подорожувала по світу, надаючи консультації різним компаніям. У 1989 році заснувала власну інженерно-консалтингову компанію Newbert Petroleum Engineering Ltd.
Джуді активно заохочувала жінок долучатися до роботи в нафтовій і газовій промисловості. З цією метою вона організовувала зустрічі в школах та на конференціях, на яких ділилася власним досвідом. Крім того, деякий час Ньюберт, як і дві її попередниці, волонтерила в APEGA, а потім працювала в її раді.
Також жінка застосовувала свої знання про енергетичну галузь у політиці. У перші роки діяльності Партії реформ Ньюберт допомагала політикам розробити енергетичну платформу.
