Страйковий 1919-ий: про робітниче повстання в Калгарі

26 травня 1919 року в Калгарі розпочався страйк, що протривав понад місяць. З погляду кількості робочих днів, втрачених через страйк, це була третя за величиною зупинка роботи в Західній Канаді (після Вінніпега та Ванкувера) і найбільший страйк в історії міста ХХ століття. Докладніше на calgary1.one.

Причини страйку

Після більшовицької революції в росії і повстання спартаківців у Німеччині, ідеї страйку почали зароджуватися і в Канаді. Все почалося зі страйку у Ванкувері 2 серпня 1918 року, його придушили військові, а профспілкові офіси тоді розграбували. Лідера страйку Віктора Міджлі змусили поцілувати британський прапор, а тоді викинули з вікна.

Це розлютило робітників, і багато лідерів профспілок почали закликали до революції проти канадського уряду. У березні 1919 року радикальні профспілки сформували One Big Union. Цей союз і почав організовувати страйки, найвідоміший – у Вінніпезі. Ця активність спричинена багатьма факторами: зростанням вартості життя, безробіттям, інтенсивністю роботи, небажанням роботодавців визнавати профспілки тощо. Робітники прагнули повалити капіталізм у канадській державі на користь соціалістичної системи.

До 1918 року вартість життя в Канаді зросла до 48% , а до 1920-го – збільшилася до 128%. Зросли ціни на оренду, пальне та продукти харчування. Багато тих, хто був залучений під час Першої світової війни у воєнних галузях, стали безробітними. Люди почали втрачати місця й через впровадження новітніх технологій на виробництвах одягу та металообробки. Крім того, промислові працівники працювали у складних і небезпечних умовах, їм постійно збільшували робочий час та знижували зарплатню.

Перша спроба

5 жовтня 1918 року калгарські машиністи, котельники, ковалі, електрики та деякі інші працівники на знак солідарності зі страйкуючими залізничниками знищили свої інструменти. Інші профспілки планували приєднатися до цієї страйкової хвилі.

Однак через тиждень п’ятьох лідерів цього повстання заарештували, а федеральний уряд пригрозив застосувати силу антистрайкового законодавства (який прийняли кілька днів перед цим) щодо профспілок-учасників. Повністю страйк припинили 23 жовтня.

Ця подія, з одного боку, продемонструвала, що калгарські робітники готові виявляти солідарність та підтримувати повстанський рух проти неналежних умов праці. З іншого боку, лідери калгарських профспілок зрозуміли, що держава готова вживати безжалісних репресивних заходів.

13 березня 1919 року в Calgary Labor Temple відбулася Західна конференція праці, на якій виникла ідея заснувати єдиний великий союз робітників, незалежно від ремесла, національності чи статі. У профспілкових діячів виникали сумніви щодо ефективності такого союзу на тлі державних обмежень. Однак, коли вибухнув страйк у Вінніпезі, багато профспілкових діячів Калгарі все ж кинули інструменти на знак солідарності. За день до початку страйку, 25 травня 1919 року, 25 із 74 калгарських профспілок проголосували за проведення робітничого повстання.

Calgary Labor Temple

Початок страйку

Кількість страйкарів постійно коливалася. Дехто погодився на такий рух, але вже через кілька днів повернувся на робоче місце, ще дехто, як-от профспілка мулярів, каменярів і штукатурів, приєдналися до страйку ближче до кінця. Але хай там як, це повстання об’єднало робітників різних верств населення. Наприклад, на залізничній станції японо-канадські склоочисники відмовилися працювати разом з іншими залізничниками.

Після початку повстання робітники створили Страйковий комітет для координації дій і передачі інформації. Там підготували бюлетень, щоби надати повну інформацію про мету, завдання страйку та протистояти недоброзичливому висвітленню страйку в газеті Calgary Herald та іншим спробам зірвати повстання.

Працівники впродовж цих більш ніж чотирьох тижнів організовували різні заходи, які мали об’єднати людей та водночас привернути увагу до проблем праці. Неодноразово робітники марширували по місту в супроводі оркестру. Також виходили на масові мітинги в Mewata Parkта на острові святого Георгія.

Роль жінок

Важливу роль у цьому страйку відіграли жінки, насамперед через Жіночу трудову раду, яку заснували активістки Джин МакВільям і Мері Корс. Жінки підтримували страйкуючих робітників, брали участь у допоміжних профспілкових організаціях, працювали делегатами в Раді торгівлі та праці, членство в якій було відкритим для жінок-працівниць, які належали до профспілок, а також для дружин і дочок профспілкових діячів.

Джин МакВільям

Незабаром після початку страйку жінки створили Комітет оборони Калгарі. Він організовував події для гуртування людей та підняття морального духу страйкарів. Цей комітет зібрав сотні доларів пожертвувань, хоча й часто доводилося терпіти знущання та погрози від влади.

На початку страйку Жіноча трудова рада склала петицію, щоби закликати урядовців поновити працівників пошти, яких звільнили за підтримку страйку. Коли поліціянти заарештували чоловіків-лідерів страйку у Вінніпезі, калгарські жінки надіслали телеграму підтримки Жіночій трудовій лізі Вінніпега та закликали до національного загального страйку. Навіть після придушення страйку в Калгарі Жіноча трудова рада продовжувала бути голосом працюючих жінок.

Опозиційний Громадянський комітет

Підтримка жінок виявилася надзвичайно важливою, коли калгарська еліта сформувала Громадянський комітет, що мав на меті побороти страйкарів. Справа в тому, що заможні бізнесмени були далекими від реалій життя робітничого класу в місті. Вони вважали, що їм дозволено платити 600 доларів за членство в гольф-клубах, однак, якщо звичайний робітник попросить зарплату більше ніж 56 доларів на місяць, щоби мати змогу забезпечувати сім’ю, то він «нахабний більшовик».

Газета Calgary Herald також зайняла позицію Громадянського комітету, пишучи на своїх шпальтах, що страйкарі мають на меті замінити демократично обраний уряд урядом промислового класу.

На відміну від подібного комітету у Вінніпезі, Громадянський комітет у Калгарі не вдавався до фізичного насильства, проте співпрацював з Королівською північно-західною кінною поліцією, яка вже після завершення страйку провела рейди по бюро праці та домах лідерів страйку з метою залякування.

Якось поліція обшукувала будинок соціаліста, а пізніше члена ради Калгарі Роберта Паркіна. Намагаючись конфіскувати соціалістичну літературу, поліцейські зібрали абсолютно всі книжки в червоній шкіряній палітурці, серед яких була навіть Біблія.

17 червня поширилася новина про арешт лідерів страйку у Вінніпезі. Тоді Страйковий комітет Калгарі закликав робітників до загальнонаціонального страйку на знак солідарності, проте згодом вінніпезький страйк придушили насильницькими методами, що змусило страйкарів інших міст послабити свою активність. 25 червня страйки в Калгарі та Вінніпезі припинилися.

Хоча робітниче повстання добігло кінця, але класовий конфлікт тривав ще ціле літо на вугільних полях Альберти та Британської Колумбії. А загалом робітничі повстання в Канаді активно продовжувалися до 1925 року. Вони завершилися поразкою робітників.

More from author

Історія калгарських мотелів на Трансканадському шосе

У 1962 році відкрилося Трансканадське шосе, що проходить через північні райони Калгарі. Тоді вздовж цього шосе почали розміщуватися численні мотелі. Територію з мотелями неофіційно...

Жінки-лідери: 13 надихаючих підприємиць Альберти

Альберта є домом для багатьох лідерок бізнесу, які змушують захоплюватися своїм інтелектом, працьовитістю та кмітливістю. Про деяких місцевих жінок, які змогли досягти підприємницьких висот,...

Calgary Brewing and Malting Co. – перша пивоварня Калгарі

Прямуючи на схід по 9-й авеню S.E., повз більш жваву західну частину Інглвуду, можна помітити велику статую бізона, яка визирає з майданчика на розі...
.,.,.,.