Місце, повне темряви та смертей: історія калгарського готелю Cecil

Готель Cecil за століття еволюціонував від сімейного бізнесу до історичної пам’ятки. Історія будівлі жахає, адже готель був джерелом багатьох трагедій та людських страждань. Докладніше на calgary1.one.

Будівництво та відкриття

Побудували готель із цегли та пісковику в 1911 році, тоді його власники купили рекламу в Albertan (газеті Calgary Sun), щоби прийняти нових гостей. Район Іст-Віллідж, де його спорудили, мав не найкращу репутацію, бо був заселений робітниками, байкерами, працівниками секс-бізнесу та бездомними громадами. Район був промисловою зоною та місцем, куди часто їздили поліцейські, робітники сусідньої матрацної фабрики та всі, хто шукав недороге пиво.

Готель офіційно відкрили в 1912 році як шикарний, добре обладнаний заїзд для мандрівників із робітничого класу. У 1914 році у готелю вже був власний оркестр, а також зерносховище і конюшня з кузнею, де гості могли залишити своїх коней чи орендувати їх, якщо потрібно. Також був невеличкий магазин, кафе і шинок. Останній займав майже весь перший поверх, поки не почалася епоха заборони на алкоголь у 1920-х.

Тодішні газети називали власниками готелю Джозефа Шустера та Чарльза Поля – відомих німецько-канадських бізнесменів.

Нові власники, нова клієнтура

У 1960-х роках шинок знову відкрився. З 1938 по 1967 рік готелем володів А. Е. Кросс, видатний житель Калгарі та власник компанії Calgary Brewing & Malting. У 1968 році він продав його Лео Сілберману та партнеру Саулу Розенбауму.

Лео Сільберман, який пережив концтабір «Аушвіц», приїхав до Калгарі, аби почати нове життя. Він трохи пропрацював тут на фабриці 7-Up і накопичив достатньо грошей, щоби купити готель.

Коли знову ввели заборону на алкоголь, жителі Калгарі почали шукати для себе доступні місця збору. Для таких потреб відкрив свої двері Cecil. Дешеве пиво заохочувало приходити до готелю і студентів. У 1978 році керівництво готелем перейняв син Сільбермана Сем.

До 1940 року як у Калгарі, так і в Едмонтоні почали зароджуватися гей-спільноти, однак прагнення до «чистих соціальних умов» змусило уряд Вільяма Аберхарта тиснути на ці групи. Під час резонансних і сенсаційних процесів 1942 року в Едмонтоні 12 чоловіків засудили за участь у гомосексуальній групі. Тому, геї шукали місця в Калгарі, де могли би спокійно збиратися. Таким місцем знову став готель Cecil. У 60-х роках тут збиралася також лесбійська спільнота після матчів із софтболу. Готель був таким собі підземним притулком для святкування.

Наркотики, проституція і насильство

За часів Сема регулярними явищами в Cecil стали торгівля наркотиками, проституція, ножові поранення та навіть вбивства. Це зумовлено тим, що наприкінці 70-х і на початку 80-х Альберта переживала бум, через що почалася хвиля соціальних проблем.

У 1979 році двох співробітників застрелили в потилицю через 100 доларів у касі. До 1982 року до Калгарі приїжджало 2600 людей на місяць, що посилювало дефіцит житла, заповнювало будинки та провокувало сплеск вуличної злочинності. У 1982 році необережний курець спричинив пожежу, яка захопила верхній поверх готелю, відправивши шістьох до лікарні та залишивши пошкодження від диму в кімнатах і коридорах. Ця пожежа потім стала однією з причин неможливості його відновлення.

До 1990-х удари ножем, побої та викрадення стали занадто численними, щоби їх підрахувати. Щодня прибиральники готелю збирали приладдя для вживання наркотиків, порожні пляшки з-під алкоголю та викинуті презервативи. Жінки, які проживали в сусідньому YWCA Mary Dover House, боялися виходити на вулицю, щоби не зазнати переслідувань і нападів.

Тут збиралися алко- й наркозалежні люди, які дуже вразливі до легкого доступу до випивки та заборонених наркотиків. Насильницькі та сексуальні дії і вбивства були в готелі звичною справою. Газети рясніли розповідями про підпали, проституцію, контрабанду сигарет, наркотиків, трупи, знайдені на автостоянках і в номерах.

У 1999 році поліцейська служба Калгарі призначила Френка Каттоні офіцером під прикриттям у готелі. Майже щороку в цьому місці ставалося якесь вбивство. За 2007 рік поліціянти приїхали на виклик у готель рекордну кількість разів – 1700.

У 2008 році приблизно о 1:00 ночі поліція та швидка медична допомога отримали виклик про ножове поранення в Cecil. Після приїзду вони знайшли 23-річного чоловіка мертвим у шинку.

Злочинність у Cecil настільки вийшла з-під контролю, що у 2008 році поліція звернулася до міської влади з проханням визнати цей шинок загрозою громадській безпеці. Сам готель також закрили. Через 6 місяців після його закриття поліція помітила, що кількість дзвінків зменшилася на 91%.

Подальша доля

Після закриття у 2008 році місто купило будівлю у власника Сема Сільбермана за 10,9 мільйона доларів. У 2013 році масштабна повінь затопила готель. Будівля ввібрала в себе воду з пошкодженого даху і вкрилася цвіллю. Упродовж років занедбаність готелю лише росла.

У 2015-му будівлю та землю купила Муніципальна земельна корпорація Калгарі (CMLC). Вікна забили дошками, будівлю пофарбували в блідо-блакитний відтінок, який став непомітним на тлі зимового горизонту. Cecil був одним із шести готелів, які збереглися з часів Першої світової війни.

Міщани розділилися на дві групи: ті, хто виступав за знесення, і ті, хто за порятунок (їх була меншість). Переважно люди сприймали Cecil як звалище, яке не варто відновлювати, а не історичну перлину.

Незважаючи на великі сподівання меншості щодо вшанування історичної значущості готелю та приєднання визначної будівлі в структуру відродженого Іст-Вілліджа, будівлю таки знесли у грудні 2015 року. Власник і Муніципальна земельна корпорація Калгарі виявили, що пожежа та повінь занадто сильно пошкодили споруду, тому вона не підлягала відновленню. Знадобилося би багато грошей і зусиль, щоби відновити готелю його зовнішній вигляд та репутацію. Історичну вивіску зберегли та реконструювали, її встановили в готелі St. Louis Hotel як тимчасову мистецьку інсталяцію.

Земельна ділянка площею 43 000 квадратних футів залишилася чудовою можливістю для розвитку з потенціалом для багатофункціональної забудови Іст-Вілліджа. Сам же готель назавжди залишився в пам’яті калгарців вмістилищем багатьох трагедій і людських страждань, він був епіцентром проституції, наркотиків, вбивств і відчаю. Місцем збору людей, які потребували короткострокового житла; людей, які потребували компанії на ніч; людей, які шукали бійки. Самих гостей, які залишалися в його номерах, сприймали як нікчемних, бідних і відкинутих.

Моторошна схожість

Що цікаво, у Лос-Анджелесі в готелі з такою ж назвою за 10 років загинуло щонайменше 80 людей. Вони зникали безвісти, помирали від передозування, здійснювали самогубство тощо. З них щонайменше 16 смертей були раптовими або незрозумілими.

Готель Cecil в Лос-Анджелесі відкрили у 1927 році як місце ночівлі для бізнес-мандрівників і голлівудських туристів. Однак після Великої депресії готель почав занепадати і отримав репутацію підозрілих смертей. Тут зупинялися серійні вбивці, наприклад, Річард Рамірез, відомий як «Нічний сталкер», чи Джек Унтервегер, який убив щонайменше трьох секс-працівників під час свого перебування.

More from author

Історія калгарських мотелів на Трансканадському шосе

У 1962 році відкрилося Трансканадське шосе, що проходить через північні райони Калгарі. Тоді вздовж цього шосе почали розміщуватися численні мотелі. Територію з мотелями неофіційно...

Жінки-лідери: 13 надихаючих підприємиць Альберти

Альберта є домом для багатьох лідерок бізнесу, які змушують захоплюватися своїм інтелектом, працьовитістю та кмітливістю. Про деяких місцевих жінок, які змогли досягти підприємницьких висот,...

Calgary Brewing and Malting Co. – перша пивоварня Калгарі

Прямуючи на схід по 9-й авеню S.E., повз більш жваву західну частину Інглвуду, можна помітити велику статую бізона, яка визирає з майданчика на розі...
.,.,.,.