Центр МакДугалла, який є домом для провінційної політики, колись відповідав за освіту вчителів. Одна з найбільш вражаючих будівель із пісковику в центрі міста за свою історію виконувала різні ролі. Докладніше далі на calgary1.one.
Будівництво й відкриття педколеджу
1 вересня 1905 року Альберта стала провінцією. Тоді уряд, аби обслуговувати зростаюче населення провінції, доволі швидко обрав столицю, розробив плани щодо проведення виборів, розширення залізниці, телефонії та системи освіти.
Для розташування першого в Альберті педагогічного коледжу Законодавча асамблея обрала Калгарі. За словами деяких істориків, це була так звана компенсація за те, що столицею провінції обрали Едмонтон.
У той час професія вчителя стрімко набирала популярності: за 1900–1906 роки в Калгарі кількість учнів зросла на 116 %. У січні 1906 році на верхньому поверсі Центральної школи (пізніше – Школа імені Джеймса Шорта) тимчасово влаштували приміщення для підготовки вчителів. У 1906-му місто придбало за 15 000 доларів США земельну ділянку для будівництва педагогічного коледжу (Calgary Normal School). У тому ж році тодішній прем’єр-міністр Альберти Александер Камерон Ротерфорд заклав наріжний камінь.
У 1908 році коледж відкрив свої двері. Це був найбільший навчальний корпус у провінції, а саме спорудження коштувало 150 000 доларів – величезні витрати на той час. Два викладачі навчали 26 студентів-вчителів з усіх канадських провінцій. Навчання тривало чотири місяці, після чого починалася практика: випускники мали керувати класом і вести повний перелік основних предметів.
Від школи до урядового центру
У 1922 році педагогів почали навчати в кампусі Провінційного інституту технології та мистецтва (потім – Технологічний інститут Південної Альберти) у зв’язку зі збільшенням розміру класів.
Тоді Рада державної школи Калгарі придбала пусту будівлю колишнього педагогічного коледжу і перейменувала її в Школу МакДугалла на честь місіонера Джона МакДугалла. Батько Джона Джордж заснував місії (поселення, де працюють місіонери) у Вікторії, Едмонтоні та Морлі, а Джон, крім того, що брав участь у цій місіонерській роботі, написав кілька книг і допоміг перекласти гімни та Біблію мовою крі.
Загалом, Джон брав участь у громадських справах і допомагав аборигенам упродовж усього свого життя. Під час Північно-Західного повстання він супроводжував польові війська Альберти та вів переговори з племенами, переконуючи їх залишитися на боці уряду. У 1897 році його призначали головою індійського округу, що охоплював частини всіх чотирьох теперішніх західних провінцій Канади. Після виходу на пенсію в 1906 році він працював уповноваженим уряду Домініону та Департаменту у справах індіанців. Безуспішно балотувався як представник лібералів від центрального округу Калгарі. Помер у 1917 році в Калгарі.
Наступні 60 років Школа МакДугалла працювала спершу як молодша школа, а потім як початкова. Крім того, тут розміщувалися офіси шкільної ради. У 1981 році школу закрили через малу кількість учнів.
Після реставрації в 1976 році Будинку уряду в Едмонтоні уряд Альберти почав шукати таке ж місце в Калгарі, де зустрічатимуться офіційні особи і проводитимуться конференції. У 1982 році провінція разом з Управлінням освіти Калгарі та містом Калгарі вирішила, що викупить будівлю і територію колишньої Школи МакДугалла за 20 мільйонів доларів. 10 вересня 1982 року споруду оголосили провінційним історичним об’єктом.
8 вересня 1987 року віце-губернатор Альберти Гелен Ганлі офіційно відкрила Центр МакДугалла – урядовий центр Південної Альберти, що слугує і офісом, і місцем зустрічей провінційних урядовців. Центр є популярним місцем для весільних фотосесій, також тут проводять екскурсії та освітні заходи.
Знакова архітектура
Велична архітектура споруди ще під час відкриття в 1907-му стала джерелом гордості для калгарців. Місцева газета «Альбертан» назвала коледж «найкращим у Домініоні». Цікаво, що ця триповерхова будівля з пісковику з мансардою була однією з перших великих громадських будівель, побудованих у провінції. Елегантна споруда внесена до Реєстру історичних місць Альберти.
Спроєктував будівлю провінційний архітектор Аллан Меррік Джефферс у стилі боз-ар, що натхненний французькою академічною архітектурою XVІ століття. Цей стиль на початку ХХ століття був характерним для більшості громадських будівель Північної Америки через свою витонченість. Для боз-ару характерні плоский дах, парадні входи, аркові вікна, симетрія, класичні архітектурні деталі, як-от балюстради, пілястри та картуші. Архітектор Джеффер спроєктував також Будівлю законодавчої влади в Едмонтоні.
Будівля симетрична, із багатими деталями та тонким різьбленням по каменю. Широкі гранітні сходи ведуть до потрійного арочного входу, над яким стоять гігантські ордерні колони з двома зачепленими колонами на обох кінцях. Інтер’єр виконаний ліпною штукатуркою та різьбленою дубовою деревиною. Мансардний поверх освітлюється п’ятьма циркульними вікнами.
Цікаво, що в 1959 році Рада освіти Калгарі добудувала на західній частині будівлі спортзал і триповерхову надбудову, однак згодом провінція вирішила, що добудова псує вигляд оригінальної споруди, тому її знесли під час реставрації, яку провінція завершила в 1986 році за 10 мільйонів доларів. А місто тоді побудувало підземний парк вартістю 25 мільйонів доларів.
Для відновлення автентичних капітелей колон та інших декоративних деталей реставратори спеціально найняли каменяра, а пісковик взяли з кар’єру на річці Боу поблизу Летбриджа. На західному фасаді Центру МакДугалла можна побачити дату «1986», що нагадує про реставраційні роботи.
У 2015 році провели тендер на ще одну зовнішню реставрацію. Будівлі з пісковику завдало шкоди танення снігу та льоду, до того ж калгарський пісковик доволі м’який. Калгарі колись було відоме як «місто з пісковика» саме через велику кількість будівель із цієї гірської породи, побудованих наприкінці 1800-х років.
Яка доля педагогічного коледжу?
Під час Другої світової війни педагоги навчалися в тимчасових приміщеннях у Школі короля Едуарда. Наприкінці війни вони повернулися на своє попереднє місце у Провінційному інституті технології та мистецтва. Через очікування повернення сотень військовослужбовців із війни, а отже, збільшення попиту на післясередню освіту, провінційний уряд реорганізував процес навчання педагогів.
У 1945 році Університет Альберти взяв на себе відповідальність за всю освіту вчителів Альберти, а педагогічні коледжі провінції об’єдналися з університетом. До слова, другий педагогічний коледж в Альберті відкрили в 1912 році в місті Кемроуз.
Тож з 1945 року педагогічний коледж у Калгарі поглинув педагогічний факультет Університету Альберти. У Калгарі він працював як філія Альбертського університету. У 1958 році Університет Альберти змінив назву філії на «Університет Альберти в Калгарі». У 1960 році відкрив двері новий кампус, а в 1966 році на основі цієї філії утворився автономний Калгарський університет. Тому, педагогічний коледж, відкритий у 1908 році, є прямим попередником Калгарського університету.
