Найперші канадські бібліотеки – це приватні колекції книг і документів європейських іммігрантів. Збирали книги і релігійні ордени, торговці хутром та військові, однак вони зазвичай були недоступними для широкої громадськості. Найперші публічні бібліотеки в країні з’явилися на початку ХІХ століття і були доступні лише за передплатою. До ХХ століття з’явилися публічні бібліотеки в більш звичному розумінні – вони почали зберігати, систематизувати книги, періодичні видання тощо, аби надавати до них доступ відвідувачам.
В Альберті публічні бібліотеки засновували віддані наданню доступних навчальних та освітніх послуг люди. Про найдавніші публічні бібліотеки Альберти та людей, які втілили ці простори в життя, читайте далі на calgary1.one.
Жіночий літературний клуб Калгарі
У 1906 році для обговорення творів Вільяма Шекспіра, важливих новин та подій 68-річна вдова Енні Девідсон створила Жіночий літературний клуб Калгарі – найстаріший клуб такого роду в Канаді.
Енні народилася у провінції Нью-Брансвік, а наприкінці 1860-х приїхала до Калгарі, щоби жити поближче до своїх дітей. Розрадою Енні після смерті чоловіка були книги.
Щотижня учасниці Клубу зустрічалися у вітальні будинку Девідсон на 13 Avenue West. Зазвичай до Клубу приєднувалися жінки, які прибули до Калгарі зі своїми чоловіками і хотіли завести нові знайомства, втекти від домашніх турбот тощо. За приєднання до Клубу треба було заплатити 25 центів.
Перша публічна бібліотека Альберти
Згодом Енні Девідсон вирішила, що місту потрібна публічна бібліотека. Для реалізації ідеї вона звернулася до американського мільйонера Ендрю Карнегі. Ендрю розбагатів на сталеливарній промисловості, був відомим бібліотечним філантропом і прихильником освіти. Його фонд профінансував понад 100 бібліотек по всій Канаді і тисячі інших за її межами.
Карнегі висунув дві вимоги для фінансування бібліотеки: повинні були бути докази підтримки громадою будівництва та підтвердження наявності в громади коштів на купівлю книг, оплату роботи персоналу та утримання бібліотеки.
Крім того, в Законі про публічні бібліотеки провінційного уряду (1907) йшлося про те, що бібліотечний проєкт має підтримати щонайменше 10% виборців-чоловіків. Справа в тому, що тоді жінки Альберти не мали права голосу, тому учасниці Жіночого літературного клубу Калгарі самостійно ходили по домівках чоловіків, збираючи підписи.
Попри відмову деяких жителів (багато хто вважав, що Карнегі розбагатів нечесним шляхом), їхня кампанія виявилася успішною. Жінки отримали від Карнегі необхідний грант у розмірі 80 000 доларів США та ще 20 000 доларів від муніципальної і провінційної влади. На початку 1912 року відкрили Бібліотеку Меморіального парку – першу публічну бібліотеку Альберти. Розмістилася вона в Центральному меморіальному парку Калгарі, у двоповерховій будівлі з пісковика. Пам’ять про Жіночий літературний клуб Калгарі увіковічнили на тротуарних табличках біля входу в бібліотеку, а в середині споруди встановили бронзову табличку на честь Енні Девідсон.
До слова, сама Енні не встигла побачити бібліотеку: до її відкриття вона переїхала жити в Монреаль, де померла. Першим бібліотекарем став Олександр Калхун, він створив спеціальну програму для дітей, оскільки тоді бібліотеки призначалися традиційно для дорослих. Крім того, він відкрив у бібліотеці уроки гуманітарних і соціальних наук для дорослих.
Щодо Жіночого літературного клубу Калгарі, то після смерті Девідсон його учасниці зустрічалися в публічній бібліотеці в післяобідній час восени та навесні. Кількість учасниць Клубу ніколи не була сталою, однак у середньому він налічував 30 жінок. Формат Клубу не змінився: учасниці готували доповіді про твори якогось із авторів, а тоді тривала дискусія.
Бібліотеку Меморіального парку визнали історичним ресурсом провінції. Згодом вона почала функціонувати і як мистецький та культурний центр.
Тимчасова бібліотека в Едмонтоні
У 1908 році потребу в публічній бібліотеці визнали і в Едмонтоні. Відповідно до Закону про публічні бібліотеки, містяни поширили петицію серед виборців-чоловіків, проте вона не здобула успіху. Хоча Едмонтон перебував у розпалі демографічного буму після відкриття запасів золота в Клондайку (через Едмонтон пролягав один із маршрутів до Клондайку) та внаслідок прокладання залізниць, однак багато тамтешніх чоловіків були неписьменними, ще інші не сприймали місто як місце постійного прожиття, тож і не замислювалися про потребу бібліотеки.
Посприяв відкриттю бібліотеки шкільний інспектор Етельберт Лінкольн Хілл, який якраз приїхав до міста з Калгарі. Хілл був активним прихильником та колишнім членом правління Бібліотеки Меморіального парку, відкритої в Калгарі. У 1909 році його петиція набрала необхідну кількість підписів, тоді ж сформували Раду Едмонтонської публічної бібліотеки.
Спорудження бібліотеки оцінили в 200 000 доларів, Фонд Карнегі запропонував тільки 60 000. Рада Едмонтонської публічної бібліотеки відхилила пропозицію на користь збору коштів у громаді. Поки збирали кошти, у 1913 році Едмонтон відкрив тимчасову бібліотеку над магазином алкогольних напоїв та м’ясною крамницею.
Публічна бібліотека Страткони
Активний рух за відкриття бібліотеки тривав і в місті Страткона (у 1912-му місто об’єдналося з Едмонтоном). Долучився до цього процесу також Хілл. У 1910 році тут сформували Раду бібліотеки Страткони, головою якої став Хілл.
Рада бібліотеки Страткони попросила у Фонду Карнегі 25 000 доларів, однак фонд вирішив, що ця сума завелика, і погодився надати 15 000. Хілл та мер міста Джон Джозеф Дагган відхилили пропозицію та попросили допомогу в громади. Так їм вдалося зібрати необхідні кошти, і в 1913 році Публічна бібліотека Страткони була відкрита. Розмістилася в будівлі з помаранчевої цегли, а її деталі були створені з пісковика. У 2006 році бібліотеку визнали історичною пам’яткою провінції.
Едмонтонська публічна бібліотека
Після відкриття тимчасової бібліотеки Едмонтон пережив економічний крах, а потім почалася Перша світова війна. Дорога будівля була не на часі, однак саме тоді едмонтонці зрозуміли, що існує величезна потреба в бібліотеці. У 1914 році тираж в тимчасовій бібліотеці перевищив навіть показники великих бібліотек Калгарі й Торонто. Під час війни потенційні військові охоче читали літературу про авіацію, інженерію та історію. У бібліотеці збиралися родини військових, вона стала справжнім громадським простором, що доводило потребу Едмонтона у великій бібліотеці.
У 1921 році Хілл знову почав переговори з Фондом Карнегі. Хоча Ендрю Карнегі помер у 1919 році, Фонд усе ж схвалив проєкт, оскільки Едмонтон почав переговори щодо своєї бібліотеки ще до смерті Карнегі. На той час по всьому місту з’явилися невеликі бібліотеки, а централізованої з адміністративним приміщенням у столиці все ще не було. Зрештою, у 1923 році Едмонтонська публічна бібліотека нарешті відкрилася, на її спорудження витратили 160 000 доларів США, більшість із яких виділив Фонд.
Підсумовуючи, ранні публічні бібліотеки Альберти – важливе нагадування про те, як цілеспрямовані небайдужі люди змінили культурне й освітнє життя громади на краще, попри безліч труднощів на шляху.
