Метиска Вікторія Белкур Калліху народилася в північній Альберті в 1861 році. У 13 років вона вперше приєдналася до полювання на бізонів. Її мама була знахаркою, вміла вправляти зламані кістки та використовувати лікарські трави. Коли чоловіки вбивали дичину, жінки допомагали її принести в дім, а потім нарізати м’ясо.
Історія Вікторії демонструє різні робочі ролі, виконувані жінками на ранньому етапі історії Альберти. До появи європейців жінки відігравали вирішальну роль і в облаштуванні побуту, і в забезпеченні сім’ї. Прибуття європейок започаткувало гендерний розподіл праці, за якого жінки виконували переважно домашні неоплачувані ролі. Про залучення жінок до оплачуваної роботи, їхню участь у профспілковому русі та боротьбу за власні права далі на calgary1.one.
Перші професії
Першими медсестрами в Альберті були черниці. У 1870 році вони побудували лікарню-школу-сиротинець у місті Сент-Альберт. У 1890 році в Медисин-Гет відкрили першу обладнану лікарню в Альберті, через чотири роки там розмістилася ще і Школа медсестер Альберти.
На той час у лікарні працював лише один лікар і дві медсестри – Грейс Рейнольдс і Мері Еллен Біртлз. У медзакладі стояли 24 ліжко-місця, у медсестер був тільки один вихідний – неділя. 1919 року була створена Окружна служба медсестер Альберти (ADNS), оскільки виникла потреба в невідкладній медичній допомозі у віддалених районах провінції.
Крім медсестринства, жінки заробляли на хліб, виконуючи хатню роботу. У 1911 році 46% усіх зайнятих жінок провінції працювали хатніми прислугами. Переважно це були молоді незаміжні жінки. Заробітна плата була вкрай низькою, а робочий день – занадто довгим.
Через відсутність приватного життя та престижу вони, якщо була така можливість, змінювали домашню роботу на фабричну. Great Western Garment Company (GWG) майже впродовж століття пропонувала жінкам, особливо іммігранткам, роботу на фабриці, де шили чоловічий робочий одяг.
Коли з’явився такий пристрій, як друкарська машинка, жінкам стала доступною і офісна робота. Якщо в 1902 році в Калгарі працювало 8 стенографісток, то в 1914-му – 750. Офісне середовище було чистішим і безпечнішим, ніж на фабриках, однак офісні робочі місця, доступні для жінок, належали до низькокваліфікованих, а сама робота була монотонною, тому й погано оплачувалася.
Темна сторінка професійної історії
Низька платоспроможність жінок, зокрема в зростаючих міських центрах провінції, спонукала багатьох до проституції. Особливо вона поширилася після початку прокладання колій залізницею CPR. Залізничники приїжджали без сімей, тому на жінок легкої поведінки завжди був попит.
Наприкінці 1880-х – початку 1900-х влада не намагалася приборкати проституцію, оскільки в її інтересах було, аби чоловіки затрималися тут надовше. Це змінилося, коли населення провінції почало стрімко рости. Багато ранніх поселенців мало англосаксонське походження, а отже, суворі традиційні погляди щодо ролі жінки як матері та дружини. Вони вимагали в поліцейських боротися з «моральними злочинами». Цікаво, що більшість повій Калгарі, затриманих поліцією в 1914 році, були заміжніми.
Реформаторський рух проти оплати жіночої праці
У період між світовими війнами працевлаштування жінок залишалося нестабільним. Наприклад, за тиждень роботи в кафетерії універмагу Ramsey’s платили 7,50 доларів, що не оплачувало ні оренду житла, ні харчування.
Перед Другою світовою війною з’явилися такі організації, як Імператорський Орден Дочок Імперії та Національна Рада Жінок Канади, до яких увійшли насамперед заміжні жінки середнього чи вищого класу. Ці організації виступали проти того, аби жінки працювали на добре оплачуваних роботах, бо це начебто негативно впливає на їхнє здоров’я та жіночність, до того ж зменшує бажання ставати дружинами та заводити дітей. Така позиція пояснювалася ще й власними інтересами цих активісток, оскільки вони побоювалися, що залишаться без домашніх прислуг.
Однак виступали проти жіночої праці не лише буржуазні реформаторки. У 1898 році Торгово-трудовий конгрес (TLC) закликав викреслити жінок зі списку претенденток на чоловічі роботи, оскільки вважав, що роботодавці користаються великою кількістю робочої сили і знижують зарплату як для жінок, так і чоловіків.
Особливо вороже ставилися до працюючих заміжніх жінок. Їхнє працевлаштування обмежувалося навіть федеральним урядом аж до 1955 року. Заміжні жінки вимушені були працювати або через занадто низьку зарплату їхніх чоловіків, або через те, що чоловіки покинули сім’ю чи взагалі померли. Запроваджена в 1919 році допомога матерям не покривала навіть мінімальні потреби. Тиск на жінок посилився в період високого безробіття, зокрема під час «Великої депресії» 1930-х років.
Поступові зміни
Нестача робочої сили під час Другої світової війни, коли багато канадських чоловіків приєдналося до лав армії, заглушила виступи проти оплачуваної праці жінок. Тоді жінки виробляли боєприпаси, складали й ремонтували військові літаки, шили військову форму. Брак вчителів навіть спричинив скасування пануючої в Альберті заборони на прийняття на роботу в школу заміжніх жінок.
Однак таке розширення можливостей усе одно не змінило ситуацію кардинально: до 1951 року лише 1/4 канадійок працездатного віку мала роботу. Різке зростання зайнятості жінок почалося в 1960-х у зв’язку з поступовою зміною гендерних стереотипів та економічною потребою в робочій силі. Із середини 1970-х років Альберта мала найвищий показник зайнятості жінок у Канаді.
Більшість працівниць усе ще займалася традиційно жіночими професіями – канцелярською та адміністративною роботою, продажами й обслуговуванням, охороною здоров’я та освітою. Із часом жінки отримали доступ до керівних посад, однак кар’єрний ріст в управлінському секторі для них усе ще був закритий.
Зберігалася і нерівність у оплаті праці. У 1921 році в Калгарі та Едмонтоні річна заробітна плата жінок становила лише 59% від зарплати чоловіків, а у 2007 році середній дохід жінок становив 66% від доходів чоловіків, що було найгіршим показником гендерної нерівності серед канадців.
Створення профспілок
Найдієвішим способом вирішення проблеми було об’єднання в профспілки. Жінки Альберти також активно долучалися до робітничого руху через Жіночі трудові ліги (WLL) – соціалістичні організації, які виникли в Канаді ще перед Першою світовою війною.
У 2003 році канадські жінки віком від 15 років, які належали до профспілок, заробляли в середньому 19,94 доларів США на годину, у той час як жінки, які не приєдналися до профспілок, – 14,55 доларів США.
У 2010 році членкині профспілок заробляли 93,7% від заробітку чоловіків, а непрофспілкові працівниці – лише 79,4%. Крім того, були й інші пільги для членів профспілок, наприклад, пенсії, медичні плани, оплачувана відпустка.
Декретна відпустка
У 1975 році Альберта стала однією з останніх провінцій, які прийняли законодавство, що гарантує безпеку зайнятості під час відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами. Однак такі гарантії поширювалися не на всіх жінок: роботодавці мали право видавати такі відпустки без збереження заробітної плати, а тривала відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами до 12-ти тижнів, ще 6 тижнів давали після народження дитини.
Лише в 1980 році уряд Альберти прийняв законодавство про відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, якого повинні були дотримуватися всі роботодавці, проте для отримання права на відпустку жінка мала відпрацювати щонайменше рік.
У 1990 році внесли поправки до законодавства, зокрема, уряд надав 10 тижнів відпустки у зв’язку з доглядом за дитиною, якою міг скористатися кожен із батьків. У 2000 році на догляд за дитиною виділили 35 тижнів, а на вагітність і пологи – рік.
У 2001 році після прийняття Закону про страхування на випадок безробіття Альберта вирішила розширити положення про материнство і запровадити положення і про батьківство. Цікаво, що члени профспілок мали право на додаткову підтримку доходу. Першою профспілкою країни, яка виграла оплачувану декретну відпустку для своїх членів, була Канадська профспілка поштових працівників (CUPW). Вдалося це завдяки страйку 1981 року.
