Канадські школи можуть похизуватися якістю освіти, висококваліфікованістю вчителів, класами з новітнім обладнанням тощо. Кожна провінція Канади має автономію, що стосується освітнього процесу також. Це означає, що систему освіти регулює влада кожної провінції самостійно.
Альберта має репутацію однієї з найкращих шкільних систем освіти в Канаді, що виділяється потужною навчальною програмою та оцінюванням, експансивним освітнім плюралізмом і справедливим фінансуванням шкіл, не кажучи вже про високі результати міжнародного дослідження якості освіти PISA. Коротко про середню освіту Канади та реформи в Альберті, які призвели до створення шкіл, що буквально дають дитині квиток у майбутнє, читайте далі на calgary1.one.
Як влаштована шкільна система Канади?
Усі діти Канади повинні відвідувати 12-річну школу або навчатися вдома. Школи поділяються на:
• початкову (elementary або primary school) – від дитячого садка до 6-ти років;
• середню (junior high або middle school) – з 7 по 9 клас;
• старшу (high school) – з 10 по 12 клас.
Школи поділяються на державні (public school), католицькі (catholic school) та приватні (private school). Фінансуються із земельного податку (тут на освіту виділяють чи не найбільше коштів, ніж у будь-якій іншій країні), тож потрапити до навчального закладу можна тільки за місцем проживання. Деякі канадці можуть навіть переїхати в іншу провінцію, щоби віддати дитину в престижну школу.
Після завершення школи випускник самостійно вирішує, чи продовжувати навчання в коледжі або університеті. Обов’язкова лише середня освіта.
Перші школи провінції
Перші школи на території сучасної Альберти організували римо-католицькі та протестантські священнослужителі й місіонери. За відвідування навчального закладу вони стягували певну плату. Наприкінці 1870-х років у школах Альберти запровадили систему оцінювання. Тоді дітей навчали з огляду на економічні та робочі потреби промисловців.
Першу безоплатну школу провінції відкрили на території сучасного Едмонтона в 1881 році. Це сталося ще до появи законодавства про школи, місцевого самоврядування чи місцевого оподаткування. Робота школи підкорялася неофіційному місцевому оподаткуванню.
У 1883–1905 роках у провінції розробили систему освіти, відповідно до якої державна освіта могла стати доступною в кожній громаді, варто було лише місцевим мешканцям зініціювати її впровадження.
У 1910 році була створена модель середньої освіти, яку Альберта будувала беручи зразок з Онтаріо. За перші десять років після того, як Альберта стала провінцією (1905) кількість шкільних округів зросла з 716 до 2478.
Відкриття шкіл у сільській місцевості
У 1921 році освітній рух почав розвиватися в сільській місцевості завдяки жінкам-активісткам політичної партії «Об’єднані фермери Альберти». Після Другої світової війни Альберта зосередилася на адміністративній ефективності, тобто консолідації шкіл і районів та розширенні послуг для ізольованих і сільських громад. З 1920 року уряд заохочував будівництво двокімнатних шкіл у сільських округах, де кількість учнів перевищувала 60.
Прогресивна освіта
У часи правління шкільного наглядача Альберти Г’юберта Ньюленда у провінції почали впроваджувати прогресивну освіту, що зосереджується на практичній орієнтованості, критичному мисленні, груповій роботі, розвитку соціальних навичок, розумінні матеріалу замість «зубріння» тощо.
У 1935–1940 роках створили Асоціацію вчителів Альберти, провели перегляд навчальних програм, запровадили нові цілі навчання, здійснили реструктуризацію шкільних рівнів, а критерії та процедури оцінювання для учнів і вчителів переосмислили.
Експерименти з впровадженням прогресивної освіти завершилися в 1950 році через появу проблем з успішністю та дисципліною учнів.
Епоха змін
1960-ті – початок 1970-тих років стали ерою соціальних інновацій. У 1970 році середній вік учителів у провінції становив 30 років. Освіта стала пріоритетом соціальних програм, що фінансуються державою.
До середини 1970-х років світова капіталістична економіка вступила у стадію кризи через стагнацію промислового виробництва, високий рівень безробіття та інфляцію. Тоді освітній сектор Альберти отримав значну критику від батьків, занепокоєних майбутнім своїх дітей. Вони вимагали зменшення впливу вчительських профспілок, покращення глобальної конкурентоспроможності, зміцнення зв’язків між школами та роботодавцями, збільшення обсягу бюджетних коштів, виділених на освіту.
У 1972 році школи почали змінювати орієнтованість на потреби учнів, командне навчання та запровадили уроки на відкритому повітрі. У 1981 році Альберта розробила стандартизовані тести з англійської мови, математики, природничих і соціальних наук для 3, 6, 9 і 12 класів.
Після прийняття в 1982 році Канадської хартії прав і свобод у Альберті з’явилися франкомовні освітні органи. Того ж року учні 12-го класу отримали можливість складати випускні іспити з усіх основних предметів. Наступного року іспити 12-го класу стали обов’язковими і почали зараховуватися як половина від підсумкової оцінки учня.
У 1985-му на основні предмети збільшили час у навчальному плані. Тоді ж ввели обов’язкові курси з кар’єри, особистих фінансів і навичок управління життям. У 1986-му в приватних школах провінції навчалося 13 000 учнів, у 1996 році ця цифра зросла до 20 000.
Закон про реформу освіти 1988 року прем’єр-міністра Великої Британії та першої в Європі жінки, яка стала прем’єр-міністром, Маргарет Тетчер дозволив чартерні школи (отримують державне фінансування, але функціонують незалежно від державної шкільної системи), національну навчальну програму, національне тестування, відкриті зони відвідування та управління школами. Усе це впровадили і в Альберті.
Здобуття автономії
У 1994 році роль уряду Альберти змістилася від забезпечення справедливого надання освіти до встановлювача стандартів. Тоді вчителям скоротили зарплату на 5%. Середній вік учителів становив 42 роки.
У 1995 році федеральний уряд передав повноваження провінціям у всіх сферах, серед яких і освіта. Відтоді канадський уряд не фінансує освіту за залишковим принципом, а виділяє посильну суму з бюджету. Істотна частина земельного податку переходить окружним радам. Це джерело надходжень залежить від економіки провінції, а не всієї країни.
Незадоволеність освітою у Альберті сильно зросла через суттєве скорочення витрат на освіту. У 2001 році вчителям провінції пообіцяли підвищити зарплату на 6% упродовж двох років. Однак цього виявилося недостатньо, і у 2002 році понад 20 000 вчителів по всій Альберті влаштували страйк із вимогою збільшити фінансування освіти та зменшити розміри класів і покращити загальні робочі умови.
Після страйку 2002 року уряд Альберти наказав вчителям повернутися до державних шкіл, а їхній профспілці сісти за стіл переговорів. Уряд відмовився підвищувати зарплати, аргументуючи це тим, що вчителі Альберти є одними з найбільш високооплачуваних у Канаді. Зрештою, судовий процес у червні 2002 року виявився справедливим до вчителів і призвів до значного підвищення зарплати, особливо для вчителів-початківців. Вчителі ще два роки продовжували боротися за покращення умов праці, але поступово ситуація покращилася.
